Романтичне осмислення дійсності в романі «Собор Паризької Богоматері»

Відомий представник французького романтизму, поет, драматург, романіст Віктор Гюго (1802-1885) написав безліч прекрасних творів. Сам письменник стверджував, що людство пройшло три етапи розвитку. Перший, коли людство милувалося силою і красою Природи. Другий етап, коли почалася соціальна історія людства. З цим періодом Гюго пов’язує епос. Третій етап – виникнення християнства. З цим періодом письменник пов’язує драму.

Найвідомішим твором Віктора Гюго є «Собор Паризької Богоматері». Дія роману відбувається у XV столітті. Письменник

звертається до складного періоду життя Франції і зображує національний колорит. Пам’ятником історії та осередком духовних цінностей у романі є Собор Паризької Богоматері.

Сюжет роману романтичний, він розгортається динамічно і драматично. В епізодах В. Гюго використовує гіперболу й емфазу. В основі роману Віктора Гюго – світ, одержимий пристрастями. Прекрасна вулична танцівниця Есмеральда закохується в молодого капітана Феба. Архідиякон Клод Фролло одержимий пристрастю до Есмеральди. В Есмеральду закоханий і звонар – горбань Квазимодо. В основі лежить контраст прекрасного і жахливого, темного і світлого.

Герої

роману романтичні. Есмеральда – прекрасна, добра, чуйна. Проте її жорстоко карає життя: Есмеральду несправедливо звинувачують, вона стає жертвою, а краса її виявляється згубною. Клод Фролло – священик-аскет, благовидний зовні, але проявляє найсуперечливіші людські якості. З одного боку, він пошкодував і поселив маленького потворного горбаня, але, одержимий пристрастю до Есмеральди, перетворюється на жорстоку і злобну людину. А потворний Квазимодо, навпаки, виявляється здатним на безкорисливе кохання, яке перетворює відлюдькуватого і потворного Квазимодо на людину, красиву душею.

Віктор Гюго показує, як люди, що відійшли від природи, отримують від неї удар. Фінал роману, на думку письменника, не песимістичний. Світ – це сцена, на якій відбувається одвічна трагедія, людьми керують пристрасті, а добрий і злий початок в людях перебувають у постійній боротьбі.

Письменник зображує в кінці роману натовп знедолених і нещасних людей, готових до боротьби, здатних на підняття повстань. Письменник попереджуєм що ще цей час не настав.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Романтичне осмислення дійсності в романі «Собор Паризької Богоматері»