На крилах поезії («Веснівки» М. Шашкевича)

Народився в с. Підлісся на Львівщині в родині священика. Навчався в Золочівській німецькій школі, Львівській та Бережанській гімназіях, з 1829 р. — у Львівській духовній семінарії та на філософському відділенні університету. У 1830 р. був виключений із семінарії, продовжив навчання в університеті. У 1834 р. поновив навчання в семінарії, але вважався «політично неблагонадійним».

У 1838 р. став священиком у с. Гумниськи, а згодом — Новосілки. Селяни дуже любили і поважали молодого священика. Постійні нестат-ки, напружена праця, сутички з начальством згубно позначилися на здоров’ї М. Шашкевича. Він помер від сухотна 32-му році життя.
Поет, громадський діяч. Разом із Я. Головацьким та І. Вагилевичем заснував гурток «Руська трійця» (1832), який ставив собі за мету шляхом поширення в народі освіти, видання художніх творів і науково-популярних праць досягти національного відродження Галичини, вибороти громадські права. Членами гуртка були укладені альманахи «Син Русі», «Зоря», «Русалка Дністровая». Вихід останнього у 1837 р. започаткував розвиток нової української літератури в Галичині.

Художній доробок М. Шашкевича складається з ліричних віршів, історичних поем, балад, байок, оповідання «Олена», що мають яскраво виражений романтичний характер. Романтизм його грунтувався на народно-національній основі, спирався на усну народну творчість. Також писав твори для дітей, уклав «Читанку», надруковану фонетичним правописом.
9 клас

В історію української літературно-мистецької думки Маркіян Шашкевич увійшов як один із творців першого західноукраїнського альманаху «Русалка Дністрова», виданого 1837 року в Будапешті, учасник літературного гуртка «Руська трійця», де разом із ним співпрацювали також Іван Вагилевич та Яків Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум’яний захисник живої української мови, Маркіян Шашкевич створив самобутні художні твори — оповідну казку «Олена», ліричні поезії «Згадка», «Погоня», «Розпука», «Туга за милою», «Сумрак вечірній». Серед них і перлина української класичної літератури— поезія «Веснівка».

Тематичний спектр творчості Маркіяна Шашкевича досить різноманітний — це й історичні зацікавлення, виявлені в поезіях «О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова», й картини природи в «Сумраку вечірньому», «Тузі», «Над Бугом», роздуми про сенс життя, щастя й покликання («Лиха доля», «Розпука», «Думка»), і, безперечно, загадка кохання («Туга за милою», «До милої»). Герої його ліричних поезій — калина червона, голуб сивий, туга, козак, дівчина, що вірно його чекає, ворон чорнокрилий, вітрець, місяць, Соловій — традиційні, фольклорні, але загадкові й сучасні водночас. Ліричний герой — люблячий, з добрим, чутливим серцем, глибокими переживаннями, пов’язаний із духом народу.
Провідний пафос «Веснівки» — надія на відродження, оновлення, оспівування вічного прагнення до світла, краси, намагання сягнути висот. Символічною є вже сама назва твору, адже в усній народній творчості існує жанр веснянки — обрядової пісні, що нею закликають тепло, радість, надію:
Прийди, прийди, весно,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам збіжжя,
Принеси нам квіток.

«Веснівка» Маркіяна Шашкевича побудована у формі діалогу між «квіткою дрібною» та «весною раненькою». Щоб привернути до себе світ, квітка прохає неньку-весну виконати її волю — просить долі, цвіту яскравого, краси сонячної, зоряної. Відповідь весни жаліслива, сумна, навіть безнадійна:
«Доню, голубко!
Жаль мені тебе,
Гарная любко;
Бо вихор свисне,
Мороз потисне,
Буря загуде, — Краса змарніє,
Личко зчорніє,
Головоньку склониш,
Листоньки зрониш, — Жаль серцю буде».

Однак звертання — благання квітки настільки полум’яне, що в читача не залишається сумніву — застороги весни не зупинять прагнення до сонця, до світла. Жоден вихор, мороз, буря неспроможні зруйнувати прагнення й волю дрібного цвіту:

«Нене рідная! Вволи ми волю — Дай мені долю, Щоб я зацвіла, Весь луг скрасила, Щоби я була, Як сонце, ясна, Як зоря, красна, » Щоби-м згорнула Весь світ до себе!..»
«Веснівка» М. Шашкевича досить символічно перегукується з циклом «Веснянки» Івана Франка. Спраглий світла, гине Метелик із однойменної казки Лесі Українки, але «хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху?» Світло спалило його, але, окрилений надією, він рвався на простір. Він шукав світла! Ліричною поезією «Веснівка» Маркіян Шашкевич утверджує ідеали романтизму — прагнення волі, відродження, пошук себе у світі, нездоланність сили надій на майбутнє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: На крилах поезії («Веснівки» М. Шашкевича)