Міркування по оповіданню А. І. Солженицина «Матренин двір»

Важко й непросто зложилася доля А. І. Солженицина. Фронт, важкий шлях від Орла до Східної Пруссії, медалі за виявлену мужність, а потім арешт, восьмирічне перебування у в’язницях лиховісного «архіпелагу ГУЛАГ». В 1970 році Солженицин був визнаний гідним Нобелівської премії по літературі. Оповідання «Матренин двір» Надрукований в 1963 році. Він повністю автобиографичен і достовірний. Життя Матрени Василівни Захарової й смерть її відтворені як були

Щира назва села — Мильцево Купловского району Владимирської області. По численних деталях (табірна тілогрійка, затримка з поверненням «годков на десять», звичка є «двічі в день, як на фронті», ворожість до нічних приходів людей у шинелях) неважко догадатися, що оповідач — людин важкої долі, за плечима якого війна й табір. Не випадково він прагне «затесатися й загубитися в самій нутряній Росії», знайти спокій і той щиросердечний лад, що втрачений їм у його великотрудному житті і який, на його думку, зберігся в народному середовищі. Тому він хоче вийти від залізниці й радіо, щоб порвати зв’язок з миром цивілізованої неправди. Але незважаючи на те, що він багато в чому розділив долю свого народу, його подання про народне життя досить далекі від реальності. У благословенному куточку Росії з піднесеною назвою Високе Поле «не пекли хліба», «не торгували нічим їстівним». Життя сільської, «нутряної Росії» виявляється роз’їденою неправдою, жорстокістю

И тільки в хаті Матрени герой відчув щось родинне своєму серцю. «Жереб мій був оселитися в цій темнуватій хаті з тьмяним дзеркалом». Матрена виявляється «самим символом нутряної Росії». І самотня жінка відчула довіру до свого постояльця. Тільки йому вона розповідає про своє гірке минуле, тільки її відкриває він, «що багато провів у в’язниці». Героїв ріднить і драматизм їхньої долі, і багато життєвих принципів. Як і Матрену, життя навчила Игнатича «не в їжі знаходити сенс повсякденного існування»; як і господарка, пожилиць схильний до обмеження. Тому її нехитрий побут ставав і його побутом: «Кімнату ми не ділили». У Матрене все просто, все человечно, а значить — красиво. Солженицин не дає розгорнутого портрета Матрени. Йому важливо зобразити не стільки зовнішню красу простій росіянці селянки, скільки внутрішнє світло, що струменіє з її очей. «У тих людей завжди особи гарні, хто в ладах зі своєю совістю». Навіть після страшної загибелі героїні її «особа залишилася целехонькое, спокійне, більше живе, чим мертве». Незважаючи на всі життєві труднощі, вона зберегла в собі добру, чуйну душу. Все її господарство — це колченогая кішка, коза, фікуси й миші. У змісті всього іншого: вона «не мала», у неї «не було», вона ні за чим «не гналася». Матрена не відчуває своєї самітності, тому що день її заповнений справами, допомогою іншим, причому безкорисливої. Вона «праведниця». У неї зовсім інша система цінностей, ніж у всіх інших. Вона «не гналася за вбраннями», «не зібрала майна до смерті». У ній немає спраги накопичення, корисливості, який володіють її зовиці, сусіди, родичі, уже при житті делящие її вбоге майно. Життєвих безладь вона немов не зауважувала, а на образи не обертала уваги

Матрена була хвора, але «не вважалася інвалідом», вона позбавлена пенсії, тому що чверть століття проробила не на заводі, а в колгоспі, зарплати їй не платили, одержувала вона лише палички трудодні». Праця доставляє їй щира насолода, повертає добрий настрій. Безкоштовна робота в колгоспі, безкорислива допомога прохальний — вона завжди безвідмовна. Навколишні охоче користуються її добротою, ніколи не просять, а просто констатують факт: «Треба буде допомогти колгоспу»; «Завтра Матрена прийдеш мені пособить». Самі ж односільчани не тільки не допомагають Матрене, але дружно засуджують її саме за те, що допомагала людям безкоштовно. Необхідна всім і кожному Матрена залишається у свого села абсолютно самотньої. Глибоко народний характер Матрени проявляється в її мовленні. Виразність, яскраву індивідуальність надає її мові достаток просторічної, діалектної лексики(дозрію, до ужоткому, летость, молонья:) Глибоко народна й манера її мовлення, те, як вона вимовляє свої «доброзичливі слова». «Вони починалися якимось низьким теплим мурчанием, як у бабусь у казках». Однак при житті Матрени Игнатич не зумів до кінця зрозуміти неї, часом не зауважував її присутності або був до неї преувеличенно вимогливий. І тільки смерть господарки змусила оповідача осягти її духовну сутність, тому так сильно звучить у фіналі оповідання мотив покаяння. Солженицин затверджував щиру велич, в основі якого, як писав Л. Толстой, — «простота, добро й правда».

У своїх пошуках «нутряної Росії» герой не знаходить «ідеального» народу з його патріархально — праведним укладом буття, але він зустрічає особистість, що втілила в собі ті цінності, які народ у масі своєї втрачає, але без яких не коштує ні село, ні горде, ні вся земля, — особистість праведника. Адже недарма вихідна назва оповідання — «Не коштує село без праведника».

Погляд А. І. Солженицина на село 50-60-х років відрізняється суворою й жорстокою правдою. Деталі, помічені автором, красномовніше довгих міркувань. Що на сніданок, вона не повідомляла, так це й догадатися було легко: картовь необлуплена, або суп картонний (так вимовляли все в селі), або каша ячна (іншої крупи в той рік не можна було купити в Торфопродукте, та й те^-те-ячний^-те з бою як найдешевшої, нею відгодовували свиней і мішками брали). Тому редактор журналу Новий мир А. Т. Твардовский наполіг замінити час дії оповідання з 1956 на 1953 рік. Це був редакторський хід у надії пробити до публікації новий добуток Солженицина: події в оповіданні переносилися в часи дохрущевской відлиги

Уж занадто тяжке враження залишає зображена картина. Облетіли листи, падав сніг і потім танув. Знову орали, знову сіяли, знову жали. І знову облітали листи, і знову падав сніг. І одна революція. І інша революція. І все світло перевернулося. В основі оповідання звичайно лежить випадок, що розкриває характер головного героя. По цьому принципі будує своє оповідання й Солженицин. Доля закинула героя-оповідача на станцію з дивним для російських місць назвою Торфопродукт. Тут стояли колись і перестояли революцію дрімучі, неперехожі лісу. Але потім їх вирубали, звели під корінь. У селі вже не пекли хліба, не торгували нічим їстівним тол став убогий і бідний. Колгоспники до самих білих мух усе в колгосп, усе в колгосп, а сіно для своїх корів доводилося набирати вже з-під снігу. Характер головної героїні оповідання, Матрени, автор розкриває через трагічну подію її загибель. Тільки одна портретна деталь постійно підкреслюється автором промениста, добра, перепрошуюча посмішка Матрени. Навколишній світ Матрени в її темнуватій хаті з великою російською піччю це як би продовження її самої, часточка її життя. Усе тут обмежено й природно: і шарудливі за перегородкою таргани, шерех яких нагадував далекий шум океану, і колченогая кішка, і миші, які в трагічну ніч загибелі Матрени так металися за шпалерами, начебто сама Матрена невидимо металася й прощалася отут з хатою своєї. Улюблені фікуси заполонили самітність господарки безмовної, але живою юрбою. Ті самі фікуси, що рятувала один раз Матрена при пожежі, не думаючи про вбоге нажите добро. Переляканою юрбою завмерли фікуси в ту страшну ніч, а потім назавжди були винесені з хати…

Історію життя Матрени автор-оповідач розвертає не відразу, а поступово. Багато горя й несправедливості довелося їй сьорбнути на своєму столітті: розбита любов, смерть шістьох дітей, втрата чоловіка на війні, пекельна праця в селі, важка неміч-хвороба. У долі Матрени сконцентрована трагедія сільської російської жінки найбільш виразна, волаюча. Але вона не озлилася на цей мир, зберегла добрий настрій, почуття радості й жалості до інших. Жила Матрена вбого, бідно, самотньо загублена баба, виснажена працею й хворобою. Рідні майже не з’являлися в неї в будинку, побоюючись, очевидно, що Матрена буде просити в них допомоги. Нещадно все користувалися Матрениной добротою й простодушністю дружно засуджували за це.

Смерть героїні цей початок розпаду, загибелі моральних підвалин села, які кріпила своїм життям Матрена. Вона єдина жила у своєму світі: улаштовувала своє життя працею, чесністю, добротою й терпінням, зберігши свою душу й внутрішню волю. Але Матрена вмирає й гине все село: Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село. Ні місто. Ні вся земля наша


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Міркування по оповіданню А. І. Солженицина «Матренин двір»