Мій ідеал прекрасного в житті та літературі

Інколи здасться, що ми все далі й далі від своєї душі, від високих поривань і мрій. Але невже ми завжди такими були, і хіба всі ми такі? Невже в нашому житті немає місця прекрасному? А як же диво народження нової людини, щастя материнства, любов до батьків? Невже такі поняття, як жіноча вірність, віра в Бога для нас – порожній звук?

Мені жаль тих людей, які не мають цих почуттів. А таємниця смерті… Хтось подумає: «Про це не варто думати в молоді роки». Але якщо збагнути вищі цілі цього життя, зрозуміти, навіщо воно тобі дано, тоді замислюєшся

і над цим питанням. Нехай підсвідомо, але про смерть ми завжди пам’ятаємо. Кожний боїться її. Хоча зустрічаються і винятки, наприклад, Маруся Чурай, героїня однойменної поеми Ліни Костенко. Згадаймо рядки:

Ведіть, карайте, піймайте злочинну!

То я хоч там, хоч там уже спочину

Хоч там дихну на повні груди,

Побачу зблизька Господа

Хоч раз. Там буде краще.

Мені здається, що для Марусі смерть була щастям. Я хочу зазначити, що дівчина більше тягнеться до батька, а не до коханого. Думаю, почуття любові та вдячності батькам повинне бути сильнішим за почуття до іншої людини, крім, звичайно, своєї дитини. Адже

дитина – дарунок Бога. А ми все рідше замислюємося над тим, що усе наше життя – це дарунок Бога.

Згадаймо наших предків. В Україні були свої особливості релігії. Мені подобається більше всього те, що жінки довіряли свої турботи Матері Божій. Цим вони ніби наближали себе до високих ідеалів материнського обов’язку. Адже головне для жінки – це зберегти вірність сім’ї, чоловікові, дітям.

Яскравий взірець у цьому – Ярославна. Як вірна дружина, вона турбується про свого чоловіка, здатна на будь-які жертви заради Ігоря Святославовича. Вона каже: «… і на тілі, на княжім білім, помарнілім омию кров суху, отру глибокії тяжкії рани».

У літературі є ще багато прекрасних образів матерів. Найбільше мені подобається, як оспівує материнство Борис Олійник в «Пісні про матір»:

Посіяла людям літа свої літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко і тихо пішла за межу.

Ідеали прекрасного цінуються людьми з часу створення світу. Бо вони – вічні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Мій ідеал прекрасного в житті та літературі