Матеріал до вивчення оповідання “Зловмисник”. Частина друга

Розміщено від Tvіr в Среда 26 мая

Чехов не випадково змушує слідчого тричі повторити слова про те, що мужик знав про можливість катастрофи поїзда. Судовий слідчий наполегливо переконує Дениса Григор’є-ва в цій думці (“А ти не міг не знати…”). Усе питання і полягає в тому, знав він чи не знав. Чи зможуть учні зрозуміти весь драматизм ситуації? Адже слідчий водночас має слушність і не має. Злочин скоєно. Але чи мусить винний у даному разі зазнати покарання, і якщо мусить, то яке? Чи повіримо ми Денисові, що він не усвідомлював, що міг стати

винуватцем аварії з людськими жертвами? Щодо слідчого, то він Денисові не повірив. Слідчому здається, що мужик бреше, виставляючи безглузді пояснення, прикидається ідіотом, коли каже, мовляв, що “не міг не знати, до чого веде це відкручування”. Мотиви, названі Денисом, не укладаються в голові слідчого, тому що вони для нього незрозумілі.

“Послухай, братику, не прикидайся ти мені йолопом, а кажи до діла”, – каже слідчий і сердиться на Дениса, коли той зовсім щиросердо пояснює йому: “Ми з гайок грузила робимо”. Він переконаний, що і про грузила, і про шилішпера, і про рибальство взагалі мужик розповідає

з лукавим наміром, сподіваючись відвести від себе провину. “Дурнем яким прикидається! Наче вчора народився або з неба упав. Хіба ти не розумієш, дурна голово, до чого веде це відкручування?” Та Денис не прикидається, не бреше, нічого не приховує. Він відверто про все розповідає. А слідчий ніяк не може зрозуміти, що Денис Григор’єв, дорослий селянин, і гадки не має про прямий і безпосередній зв’язок між відкручуванням гайок і можливою внаслідок того катастрофою поїздів. Він справді не розуміє, чому мужик, що покірливо стоїть перед ним, завзято повторює про риболовлю і відмовляється говорити про аварії на залізниці. Життєву логіку Дениса Григор’єва слідчий сприймає як бажання уникнути відповідальності.

Встановити мотив, причину злочину слідчому так і не вдалося. Тоді він робить спробу звернутися до совісті Дениса. “Якби не дивився сторож, то поїзд міг би зійти з рейок, людей би побило! Ти людей убив би!” Але і тут його чекає невдача: мужик заперечує будь-який злочинницький намір і присягається, що совість його чиста: “Слава Тобі, Господи, пан ласкавий, вік свій звікували і не тільки що вбивати, але і в думці такого не було… Спаси і помилуй, Царице Небесна… Що ви!”

У Дениса справді не було злого наміру, совість у нього абсолютно чиста. Він хотів лише знайти гарне грузило; а знайти його можна на залізниці. Сама по собі залізниця його зовсім не цікавить. Але вона знадобилась селянам для їхніх практичних цілей: для виготовлення з гайок грузил. Коли слідчий заперечує мужику: “Але на грузило міг ти взяти свинець, кулю… цвяшок якийсь…”, Григор’єв слушно відпо-відає: “Свинцю на дорозі не знайдеш, купити треба, а цвяшок для грузила не придатний. Кращого за гайки і не знайти… І важка, і діра є”. Денис поблажливо і, згідно з його розумінням, відверто пояснює слідчому, що без грузила ловити не можна, і навіть додає, що деякі пани вже засвоїли цю премудрість: “У нас і пани так ловлять”. Тільки дурні здатні ловити без грузила, тому що “дурню закону не писано…”. Логіка мужика бездоганна.

Не домігшись каяття від Дениса, слідчий загрожує йому покаранням: “… за будь-яке навмисно вчинене пошкодження залізничної колії, якщо від того може статися небезпека для транспорту, що проходить цією колією, і винний знав, що внаслідок цього може бути нещастя… розумієш? знав! А ти не міг не знати, до чого веде це відкручування… його засуджують на заслання на каторжні роботи”. Розповідь з незвичайною художньою переконливістю демонструє абсолютну неможливість розуміння і згоди між мужиком і слідчим, а причина цього полягає в тому, що в мужика і слідчого не просто різний рівень освіти, а зовсім різний життєвий досвід, різна логіка, сприйняття дійсності.

Чехов не зображає слідчого лиходієм. Адже той не лаштує Денисові Григор’єву пасток, не лає і тим більше не мордує його, інакше кажучи, не намагається будь-яким шляхом “вибити” визнання з його вуст. А це й не потрібно: мужик сам зізнався, що гайки відкручував. Але слідчий ніяк не може зрозуміти, як це може бути, що мужику недоступна та проста істина, що відкручування гайок неминуче спричиняє катастрофу поїздів і загибель багатьох людей. А у голові мужика це аж ніяк не вкладається. “Якби б я рейку взяв або, скажімо, поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то… тьху! гайка!”

Отже, гайка, на думку Дениса Григор’єва, по-перше, такий малий предмет, що не може завдати нікому й нічому шкоди. Гайка – не рейка. До того ж, на його переконання, одна гайка нічого не варта: “Ми не всі відкручуємо… залишаємо… не без розуму робимо… розуміємо…”. По-друге, життєвий досвід переконав мужика і все село, що від відкручування гайок нічого страшного відбутися не може: “Ну! Уже скільки років усім селом гайки відкручуємо, і милував Бог…”.

Слова слідчого про катастрофу поїзда торік він мов не чує, не надає їм значення і не пов’язує з відкручуванням гайок. І коли слідчий повідомляє мужику, що бере його під варту і відсилає до в’яниці, Денис Григор’єв щиро дивується: “Денис перестає кліпати і, піднявши густрі брови, запитливо дивиться на чиновника”. Він не може збагнути такої розв’язки: про все правдиво розповів і в усьому, як йому здається, виправдався, а чиновник тільки відволікає його від сьогоденних справ: “Тобто як же в тюрму? Ваше благородіє! Мені ніколи, мені треба на ярмарок; з Єгора три карбованці за сало одержати…” Він переконаний, що слідчий запроторює його до в’язниці несправедливо: “До в’язниці! Якби було б за що, пішов би, а то так… з доброго дива… За що? І не крав, і не бився…”

Прочитавши оповідання Чехова, Л. Толстой беззастережно став на бік мужика. Для нього винуваті насамперед слідчий і судді. Під час розмови про чеховського зловмисника він зауважив: “Ото ще судці”. Чехов стриманіший, хоча можна відчути, що симпатії його все ж таки більше на боці Дениса.

М. Горький згадував, що був свідком розмови Чехова з молодим юристом: “Він стояв перед Цеховим і, стріпнувши кучерявою головою, жваво говорив:

– Оповіданням “Зловмисник” ви, Антоне Павловичу, ставите переді мною вкрай складне питання. Якщо я визнаю в Денисі Григор’єві наявність злої волі, що діяла свідомо, я мушу беззастережно запроторити Дениса до в’язниці, як цього вимагають інтереси суспільства. Але він дикун, він не усвідомлював злочинності діяння, мені його шкода! Якщо ж я поставлюся до нього як до суб’єкта, що творив несвідомо і піддамся почуттю жалю, – чи зможу я гарантувати суспільству, що Денис знову не відгвинтить гайки на рейках і не влаштує катастрофи? От питання! Як же бути?.. – Якщо б я був суддею, – серйозно сказав Антон Павлович, – я б виправдав Дениса… – На якій підставі? – Я сказав би йому: “Ти, Денисе, ще не дозрів до типу свідомого злочинця, іди – і дозрій!”

Молодий юрист явно на боці свого колеги з оповідання. Для самого ж Чехова питання не вирішується так однозначно. “Тільки в інтересах суспільства”, – наполягає співрозмовник письменника. А як же бути з інтересами людини? З долею того самого Дениса, котрий ніяк не второпає, у чому, власне, його звинувачують? І взагалі, чи можна називати його зловмисником? Чи не відчувається деяка сумна іронія у тій назві оповідання? Не слід забувати, що сам Чехов був переконаний: письменник передусім має бути не прокурором, а адвокатом. І захищав він Дениса засобами мистецтва.

На відміну від переважно стандартно-офіційної мови слідчого Денис розмовляє зовсім інакше. Чехов наділяє його живою говіркою: “Чаво?”, “завсегда”, “ейный”, “тогды”, “идтить” та ін. Денис послідовно викладає своє бачення ситуації, і жодні спроби слідчого знайти якісь неузгодженості у свідченнях селянина не можуть його спантеличити. Відчувається, що він твердо впевнений у своїй правоті. Денис із самого початку не заперечує факт: він таки відкручував ті злощасні гайки, але вони були йому потрібні для діла, а не пустощів: “Не в бабки ж гратися…”. І все це досить виразно відбивається в його мові.

Було б прикро, якщо розмова в класі із приводу “Зловмисника” перейшла б суто в юридичну площину. Все ж перед нами не посібник для працівників органів правосуддя, а художній твір. Тому доцільно звернути увагу учнів на майстерність Чехова в побудові діалогу, який у даному разі є основним засобом розкриття авторського задуму.

Орієнтовні запитання:

– Чому ніяк не можуть знайти спільну мову слідчий і Денис? – У чому правий і неправий слідчий? – Як можна пояснити нерозуміння Денисом суті його вчинку? – Чому Чехов вирішив побудувати своє оповідання у формі діалогу? Як ця форма діалогу дає можливість письменникові розкрити рівень свідомості персонажів?

М. В. Теплинський, доктор філологічних наук, Івано-Франківськ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Матеріал до вивчення оповідання “Зловмисник”. Частина друга