Ліричний герой поезії Грабовського

Є в поезії Павла Грабовського закуток світлої пам’яті, який можна порівняти з капличкою.

В ній поет молився до образу жінки-борця, яка булла йому і коханою, і подругою, і супутницею на важких невільницьких шляхах. Нею стала Надія Костянтинівна Сигида, яка стрілась поетові в пересильній московській тюрмі.

Вона була для Грабовського розрадою, світлим променем житія, ідейно близькою людиною. Вже найпершу збірку своїх поезій під назвою «Пролісок» він присвячує їй, мужній жінці, яка загинула під ударами солдатських шпіцрутенів:

Як

побожну данину

Найсвятішої любові…

Я присвячую тобі,

Моя сестронько кохана…

Такі щирі, сумні і водночас ласкаві слова читаємо ми у вірші «Посвят». Про смерть дорогої йому людини Грабовський дізнався, чекаючи нового присуду в Іркутській тюрмі. Тяжка втрата невигойним болем лягла на душу поета. Свій жаль, ненависть до катів і незгасну пам’ять він перелив у поетичні рядки:

Зранку в холодну могилу

Ти жертвою часу лягла,

Без жалю загублено силу…

У віршах циклу «До Н.К.С » звучить мука зраненого серця і благоговіння перед жінкою, яку повело на смерть прагнення полегшити народну долю.

Близько двадцяти поезій присвятив Грабовський Надії. Коли їх розлучали невільницькі дороги, народився оцей вірш:

Мов ангела, тебе я стрінув

В тюрмі, так доля розлуча:

Мене в один край жереб кинув,

Тебе до другого труча.

…Помираючи, Павло Арсенович просив, щоб у його домовину поклали пасмо волосся, яке йому подарувала Надія, коли етапи розлучили двох політв’язнів назавжди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Ліричний герой поезії Грабовського