Короткий виклад сюжету повісті Трифонова «Дім на набережній»

У повісті «Дім на набережній» входять у безпосереднє зіткнення кілька історичних епох, стає очевидною їх найтісніший взаємозв’язок. Явищами одного порядку виступають, наприклад, кровопролиття громадянської війни, літературні баталії 1920-х років — «сталева рубка» думок — і збори, на якому «вбивають» професора Ганчук. Анітрохи не ідеалізуючи образ професора Ганчук і даючи зрозуміти, що у минулому він сам брав участь у жорстоких судилища, автор підкреслює, що в обставинах, що склалися героєві випала роль жертви. Організатори цькування старого професора — Друзяев, Шірейко, Додонов, за законами «сталевий рубки» думок, стрімко зникають, практично не встигнувши скористатися плодами своєї перемоги. Однак вони змушують головного героя Вадима Глібова зробити визначальний вибір: виступити проти наукового керівника чи позбутися аспірантури та стипендії імені Грибоєдова — необхідних сходинок подальшої кар’єри і матеріального благополуччя.

В кінці роману здогадуються про зраду учня і нареченого дочки Ганчук міркує про сучасні Раскольнікових, про те, що «всі проблеми переворотів до жалчайшее вигляду, але до цих пір існують. Нинішні Розкольники не вбивають бабусь сокирою, але мучиться перед тією ж рисою: переступити? І адже, по суті, яка різниця, сокирою або якось інакше? Вбивати або ж тюкнуть злегка, аби звільнити місце? «Глєбов, однак, не хоче вирішувати питання про право на зраду. Він створює ілюзію вибору, який вже зроблено. І так само, як герой Достоєвського, приходить за підтримкою і розумінням до Соні, чия жертовна і безкорислива любов не заважає йому лячно кинути її.

За справедливим зауваженням М. Іванової, Трифонов створює образ не просто негідника, а конформіста, який виживає і досягає матеріального благополуччя не тільки за рахунок обману інших, маніпуляції їхніми почуттями, але і за рахунок самообману. Зображенню постійного внутрішнього пристосування до обставин, самоуговаріванія і самовиправдання як не можна краще відповідала випробувана в «московських» повістях оповідна структура. Змішання часових шарів, поступово спливають у свідомості героя, який намагається осмислити своє життя, — її невід’ємна риса. Оповідання побудовано в основі своєї як непрямий монолог Глібова, зайнятого спогадами про своє минуле. Багато дослідників помічали своєрідність цих згадування — вони підневільні, герой не хоче нічого згадувати, йому доводиться це робити волею обставин чи автора. Психологія страху — прихованою причини вчинків героїв — детально досліджена Трифонова в «Будинку на набережній». Атмосфера тотального страху — обличчя часу, про який пише автор.

Гостра заздрість Глібова — мешканця Дерюгінского провулка — до тих, хто живе у Великому домі, породжує прагнення до всіх недоступним благ. Соціальна ущербність в суспільстві, що претендує на загальну рівність, приймає вкрай потворні форми. Однак Трифонов описує не стільки спрагу комфорту, матеріального благополуччя, скільки спрагу влади, переваги над іншими, що виростає з гострого почуття ущемлення в обстановці розчиненого в повітрі страху. Герой дивиться з вікна Соніной квартири зверху вниз, і цей ракурс стає свого роду метафорою в «Будинку на набережній»: «Кожен день за сніданком бачити палаци з пташиного польоту! І жаліти всіх людей, всіх без винятку, які біжать комашко по бетонній дузі там внизу! «

У повісті присутній герой, якому Глєбов явно аніпатічен. Це автобіографічний образ — хлопчик, з дитинства володів тим, про що з болісною заздрістю мріяв Глєбов, і з дитинства ж позбавлений цих земних благ. Його голос забарвлює в особливі тони сторінки повісті, присвячені дитинству героїв. Будинок на набережній, зовні монолітний і непорушний, виявляється одним із самих хитких і небезпечних місць. Потік часу безжально забирає його мешканців, від деяких не залишаючи і сліду: «Нікого з цих хлопчиків немає тепер на білому світі. Хто загинув на війні, хто помер від хвороби, інші зникли безвісно. А деякі, хоч і живуть, перетворилися на інших людей «. Будинок на набережній став завдяки Трифонову символом епохи, такий же монолітною зовні і такий же хиткою і небезпечною зсередини. У зіткненнях, яким піддає героїв час, виживають Глібова — люди «ніякі», які досконало володіють соціальної мімікрією, здатні пристосовуватися до будь-яких обставин. «Їм ніколи, — каже про такі автор на початку повісті, — вони летять, пливуть, линуть в потоці, загрібають руками…»

Ускладнена композиція і поліфонізм оповідної структури, поєднання об’єктивності та суб’єктивної оцінки подій — ці особливості прози Трифонова, яскраво проявилися в повісті «Дім на набережній», визначили його перехід до масштабно-історичному, романного мислення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Короткий виклад сюжету повісті Трифонова «Дім на набережній»