Історична доля української нації в творчості Олександра Довженка

Олександра Довженка порівнюють із митцями Відродження. Пристрасність і всебічність обдаровання, яскрава національна самобутність і якась вселенська глибина — ось визначальні риси його таланту. Митець мав не лише свій неповторний стиль, а й власну філософію, власну концепцію історичного розвитку людства загалом і рідного народу зокрема. Тож природно, що проблема історичної долі українців була провідною в його творчості. Аналізуючи історіософські ідеї Олександра Довженка, варто пам’ятати, за яких обставин йому доводилося жити й творити. Прикметним у зв’язку з цим є такий щоденниковий запис митця, зроблений 1945 р.: «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту, — невже любов до свого народу є націоналізмом? Чи націоналізм в непотуронні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..»

Роздумами про історичну долю української нації просякнута кіноповість Україна в огні. У творі Довженко прагнув збагнути всі героїчні і драматичні події війни. іТут повновладно звучить критичний пафос, письменник помічав негативні соціальні й моральні явища, намагався з’ясувати їхні причини, що своїм корінням сягали передвоєнної дійсності. Ось як схарактеризовано, хоча й устами ворога, деякі симптоматичні явища, спричинені сталінською ідеологічною машиною:

«У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби. У них від слова нація остався тільки прикметник».

Головний, наскрізним в кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Епітетами кривава, попалена, розбита, поруйнована, обездолена в загравах пожеж дано «портрет» України тих буремних літ. Звісно, Україна — це передусім українці. Які вони? За повістю, вони працьовиті, винахідливі, терплячі, співучі, мужні, сентиментальні. На жаль, понад трьохсотлітнє ярмо імперської Росії та більшовизму прищепило українцям синдром рабства. За комуно-більшовицької системи поняття «Україна», «Батьківщина» було замінено іншим — «класова боротьба». «Обучали класам», — каже Павло Хутірний. «Ніхто не став їм у пригоді із славних прадідів, великих воїнів, бо не вчили їх історії».

«До чого народ зіпсовано, — дивується полковник Крауз. — Все доносять… «.Такий критичний присуд рідному народові, вкладений у вуста кривавому агресорові, мимоволі навіює Шевченкове: раби, підніжки… Не випадково, дослідники співставляють образ Довженкової України з Україною з Шевченківського «Кобзаря «. Зокрема, натрапляємо з повісті на мотив вірша «Та не однаково мені».

У концтаборі, на порозі ймовірної смерті Лаврін Запорожець рішуче сказав: «Дарма, що я загину, нестрашно мені смерті. Чуєш? Та страшно мені, коли подумаю, де ж погниють кості обдурених Гітлером..!» Перша картина повісті («У садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори…за столом у тихий літній день сиділа родина Запорожця і тихо співала…») дуже нагадує класичний Шевченків вірш «Садок вишневий коло хати». У Шевченка «Минають дні, минають ночі, …минає літо…», і в Довженка «Минали дні, минали ночі, минуло літо». У Шевченка «Земля плаче у кайданах», і в Довженка — «Стогнала в журбі

Земля». Отже, шевченківські мотиви пронизують й опромінюють «Україну в огні». Образна, ідейна і поетико-стилістична спільність засвідчує однакову патріотичну платформу обох великих синів нашої нації’.

Високопатріотичне звучання «України в огні» не «вписувалося» в тодішню атмосферу диктату, підозр і культу вождя. «Сьогодніж узнав… тяжку новину, — записував О. Довженко в щоденнику від 26 листопада 1943 року, — моя повість «Україна в огні» не сподобалася Сталіни і він її заборонив для друку і для постановки… Тяжко на душі і тоскно… Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» — це правда… Нікому, отже, вона не потрібна, і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика». А незабаром митець записав, що починає новий свій сценарій про народ, про простих, звичайних людей, які понесли найбільші втрати навійні. Написана через рік «Повість полум яних літ» — це широка, епічна картина війни, осмислення долі людини і народу в світлі великої Перемоги. Звеличуючи в Повісті полум’яних літ», як і в «Україні в огні», людину-переможця (образи Івана Орлюка, Уляни, учителя Рясного та інших), О. Довженко полемізує з однобічними й поверховими поглядами на війну і на Перемогу. В діалек-тичності підходу до життя — одна з прикметних засад Довженкової естетики. Митець бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти і кари, але він бачить також і тяжкі трагедії народу, згубний вплив війни на людську мораль, бо людина народжена для радості й праці.

Задуми, пов’язані з відтворенням історичної долі рідного народу, з’являлися в Довженка і раніше. Так, у травні 1941 р. він завершив сценарій «Тарас Бульба, почав знімати фільм, задумавши поетичну епопею з історії українського народу, переносячи на екран прозу близького йому Гоголя. Проте фільм знімати заборонили…

Не було реалізовано й задуми епічного показу сучасності на широкому історичному тлі через екскурс в сиву давнину у фільмі про будівництво Каховського водосховища. Забракло не тільки свободи (митець постійно перебував під недремним наглядом червоних опікунів), але й життя. А що мав Довженко намір створити фільм про Україну, свідчать щоденникові записи: «Се мусить бути велетенський фільм, — наказує сам собі письменник. — Усе, що є в мене святого, весь досвід і талант, усі думки і мрії, і навіть сни — все для нього. Створити твір, достойний великості мого народу, — ось єдина мета, єдиний зміст мого життя. Благослови, Господи, мої нетверді руки». Це мав бути фільм не просто про Каховську ГЕС, Каховське море, а про вічне море українського національного духу, Запорізьку Січ і Великий Луг, неподоланий український народ.

Багато хто з дослідників творчості Довженка звертає увагу на те, що різножанрові його твори тісно пов’язані між собою й укладаються в єдиний цикл чи єдину епопею, що «висвітлює корінні етапи в житті українського села». Не раз говорив про це і сам митець, записуючи в щоденнику думки щодо «книжки про український народ». Отож, усі його твори — то ніби й справді одна книга про історичне буття українського народу, її прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна», а вершиною — «Поема про море».


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Історична доля української нації в творчості Олександра Довженка