Громадсько-політична лірика Павла Грабовського

Представники “мистецтва для мистецтва” оспівували природу без зв’язку із життям людини-трудівника. Таке оспівування природи з “холодною байдужістю її” Грабовський рішуче засудив усією своєю творчістю, зокрема віршем “Я не співець чудовної природи”.
Питання про призначення поета, про його роль у суспільно-політич ному житті завжди глибоко хвилювало письменника. Тому не дивно, що він часто звертається до цієї теми, показує, кому митець повинен віддати весь свій поетичний талант:
З ума не йдуть знедолені народи, –

/> Їм я віддав усі чуття мої.
Поет-революціонер на першому місці ставить зображення життя й боротьби трудящих. Він бачить “серед ясних золочених просторів” страждання людей, бідність, голод, “стогін мужика” і доходить висновку:
Де плачуть, там немає вже краси!
Цим Грабовський засуджує буржуазних поетів. Ще Шевченко в поезії “Якби ви знали, паничі” ганьбив творців сентиментально-підсолоджених елегій. Грабовський на новому етапі гнівно викривав тих віршомазів, які відвертали увагу трудящих від злободенних питань життя, від класової боротьби, – співали “на всякі голоси про райські сни
й куточки благодаті…” Викриваючи представників “чистого мистецтва”, революційний поет показує антинародний характер їхньої творчості.
Зазначаючи, що “мистецтва для мистецтва” не було, немає і бути не може”, Грабовський закликав поета бути “проводирем громадським”, оповісником високих ідеалів, вірним слугою народу.
Зразком такого служіння народові він вважав творчість Чернишевського, Шевченка й Некрасова.
Письменник зазначав, що тільки “життя одне дає реальний зміст і щиро сучасні мотиви твору”.
Митець вимагав від поезії, щоб вона як суспільна сила сприяла розвиткові життя, захищала інтереси трудящих, була засобом “боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених та скривджених”.
Мистецтво, підкреслював Грабовський, має зміцнювати в серцях трудящих віру у свої сили, в перемогу над ворогами, в торжество правди та світле майбутнє. “Клич до життя, буди дрімучі сили”, – звертався він до поета.
Грабовський послідовно дотримуватися програми поета-громадяни на, бійця, революціонера-демократа. Він закликав нестримно йти вперед “за край рідний та волю, за окутий, пригноблений люд”, кликав народ до збройного повстання.
У своїй поезії Грабовський правдиво розкриває хижацьку суть капіталістичної експлуатації і прославляє трудівників.
Безідейності, лозунгові “мистецтво для мистецтва” Грабовський протиставив високоідейну, міцно зв’язану з народом поезію боротьби за щастя трудящих.
У вірші “Співець” він писав:
Не додавай знесиленим журби,
Не добивай зневір’ям підупалих,
А розбуди на діло боротьби,
Знайди розваги в світлих ідеалах!
Поезія Грабовського насичена високою ідейністю, пройнята бойовими революційно-демократичними ідеалами, вірою в сили народу, в торжество правди:
Міцна віра рушить скали…
Тим загибелі нема,
Кому світять ідеали.
Він виступає за високоідейне, бойове мистецтво, покликане служити народові в боротьбі за визволення від пут капіталістичного рабства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Громадсько-політична лірика Павла Грабовського