Гранатовий браслет характеристика образу Желткова Г. С

Жовтків Г. С.(мабуть, Георгій – “пан Ежий”) – з’являється в розповіді лише ближче до кінця: “дуже блідий, з ніжним дівочим обличчям, з блакитними очима і упертим дитячим підборіддям з ямкою посередині; років йому, мабуть, було близько тридцяти, тридцяти п’яти”. Разом з княгинею Вірою може бути названий головним героєм розповіді. Зав’язка конфлікту – отримання княгинею Вірою 17 вересня, в день своїх іменин, листа, підписаного ініціалами “Г. С. Же”., і гранатового браслета в червоному футлярі.

Те був подарунок від

незнайомого тоді Вірі Ж., який сім років тому закохався в неї, писав листи, потім на її прохання перестав турбувати, але зараз знову признавався в коханні. У листі Ж. пояснював, що старовинний срібний колись браслет належав його бабці, потім усі камені були перенесені на новий, золотий, браслет. Ж. розкаюється в тому, що раніше “наважувався писати безглузді і зухвалі листи” і додає : “Тепер в мені залишилося тільки благоговіння, вічне преклоніння і рабська відданість”.

Один з гостей на іменинах розваги ради підносить історію любові телеграфіста, П. П. Ж.(спотворене Г. С. Ж.), до Віри в комічному, стилізованому

під бульварний роман виді. Інший гість, близький для сім’ї людина, старий генерал Аносов висловлює припущення : “Можливо, це просто ненормальний малий, маньак можливо, твій жизненый шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки і на яку більше не здатні чоловіки”.

Під впливом свого шуряка чоловік Віри князь Василь Львович Шеин вирішує повернути браслет і присікти листування. Ж. уразив Шеина при зустрічі своєю щирістю. Ж., виклопотавши дозволи у Шеина, говорить по телефону з Вірою, але вона теж просить припинити “цю історію”. Шеин відчував, що є присутнім “при якійсь величезній трагедії душі”. Коли він повідомляє про це Віру, та передбачає, що Ж. уб’є себе. Пізніше з газети вона випадково дізналася про самогубство Ж., що послався у своїй передсмертній записці на розтрату казенних грошей.

Увечері того ж дня вона отримує прощальний лист від Ж. Любов до Віри він називає “величезним щастям”, посланим йому Богом. Признається, що його “не цікавить в житті нічого: ні політика, ні наука, ні філософія, ні турбота про майбутнє щастя людей”. Усе життя полягає в любові до Віри: “Нехай я був смішний у Ваших очах і в очах Вашого брата Йдучи, я в захваті говорю: Та святиться ім’я Твоє”. Князь Шеин признається: Ж. не був божевільним і сильно любив Віру і тому був приречений на смерть. Він дозволяє Вірі попрощатися з Ж.

Дивлячись на покійного, вона “зрозуміла, що та любов, про яку мріє кожна жінка, пройшла повз неї”. В особі мертвого ^К. вона помітила “глибоку важливість”, “глибоку і солодку таємницю”, “умиротворене вираження”, яке “вона бачила на масках великих страждальників, – Пушкіна і Наполеона”.

Удома Віра застала знайому піаністку – Женни Рейтер, яка зіграла їй саме те місце з другої сонати Бетховена, яке здавалося Ж. найдосконалішим – “Largo Appassіonato”. І ця музика стала зверненим до Віри замогильним освідченням в коханні. Думки Віри про те, що “повз неї пройшла велика любов”, співпали з музикою, кожен “куплет” якої закінчувався словами : “Та святиться ім’я Твоє”. У самому кінці розповіді Віра вимовляє тільки їй зрозумілі слова: “…він мене пробачив тепер. Все добре”.

У усіх героїв розповіді, не виключаючи Ж., були реальні прототипи. Критика вказувала, проте, на зв’язок “Гранатового браслета” з прозою норвезького письменника Кнута Гамсуна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Гранатовий браслет характеристика образу Желткова Г. С