Джойс: «Потік свідомості» та аналіз психології людини в його творчості

Видатний ірландський письменник Джеймс Джойс народився 2 лютого 1882 року в Дубліні, в інтелігентній сім’ї. За наполяганням матері вступив до ієзуїтського коледжу. Закінчивши його (і відмовившись від прийняття духовного сану) і Дублінський університет, він здобув блискучу на той час освіту. З 1904 року разом із дружиною, Норою Барнакль, покинув Ірландію, щоб, як він сам заявив друзям, лише там, за межами Ірландії, сказати правду про неї. В 1912 році зробив спробу повернутися на батьківщину. Спроба закінчилася скандалом: видавець, який підрядився видати збірку оповідань Джойса «Дублінці» (видана в 1914), злякавшись критики в ній ірландського буття, не просто відмовив молодому авторові, а й… спалив чорновики! З прокльонами Джойс удруге покидає Ірландію, цього разу — назавжди. А через сімдесят років, за рішенням ЮНЕСКО, в усьому світі урочисто відзначалося століття з дня народження письменника і в ювілейному спискові Комітету було зазначено: «Джеймс Джойс — класик ірландської літератури XX століття, майстер психологічно тонких новел у збірці оповідань «Дублінці».

Цікаво, чи дожив до того часу обережний видавець і чи прочитав він загальновизнану оцінку твору, який спалив? . З 1920 року Джойс жив у Парижі. Потім почалася калейдоскопічна зміна місць проживання: Трієст — Рим — знову Париж — Цюрих. І весь цей час, змінюючи професію за професією (кореспондент газети, службовець у банку, викладач англійської мови), він пише, пише, пише. А видавці кажуть, що не можуть друкувати твори, які зовсім не розуміють, а критики пишуть, що не можуть оцінювати твори, які геть не схожі на все те, що входило до складу літератури раніше… Це зараз Джойс вважається класиком, батьком цілої літератури «потоку свідомості», а його твори називають «євангелієм модернізму», а тоді… Воістину: прижиттєвої слави не буває. А життя Джойса закінчилося далеко від рідного Дубліна, у невеличкій лікарні в Цюриху, 13 січня 1941 року.

Існує думка, що письменники вдаються до модернізму тому, що в них нічого не виходить у «класичних» напрямах, наприклад, у тому ж реалізмі: мовляв, що ти нового скажеш там після Бальзака, Толстого, Діккенса та інших гігантів. Епатувати читача мовляв, легше. Джойс вщент розбиває цю «схему»: класиком він став уже в юності, коли був реалістом. Недаремно ж його «Дублінців» порівнюють із Чеховськими оповіданнями. Йому було куди йти, та він свідомо обрав шлях модернізму і… вдруге став класиком!

До модернових творів Джойса належать психологічне есе «Джакомо Джойс» (1914), романи «Портрет художника замолоду» (1916), «Улісс» (1922) і «Поминки за Фіннеганом» (1939).Усі вони написані в манері «потоку свідомості».

Поняття «потік свідомості» запозичене літературознавством із психології й філософії, а сам термін — із книги вченого Вільяма Джемса «Наукові основи психології» (1980), де він порівняв свідомість людини із плином ріки, потоку: думка змінює думку, вони взаємопереплітаються, вступають одна з одною у суперечку або, навпаки, доповнюють одна одну тощо. В літературознавстві здавна існував термін «внутрішній монолог» героя. Так ось «потік свідомості» як літературний прийом — це возведений до масштабів літературного методу внутрішній монолог, пряме відтворення процесів внутрішнього життя людини, немов «самозвіт почуттів».

Саме літературу «п. с.» Т. С. Еліот назвав літературою, написаною єдиним сучасним методом. Саме у цьому возвеличенні «п’єси», його універсалізації полягає принципова різниця між ним і внутрішнім монологом. Останній був відомий мало не від часів зародження літератури. Так, продуктивним був внутрішній монолог («потік свідомості»?) у Л. Толстого (пор., наприклад, сум’яття думок Анни Кареніної перед самогубством). Але все-таки він був лише літературним прийомом, а не методом, периферією художнього твору, а не його композиційним стрижнем.

У Джойса ж «потік свідомості» стає саме літературним методом, а увага до внутрішнього світу людини, її психології — його творчим кредо. Перший такий твір — це психологічне есе «Джакомо Джойс», публікації якого людство зобов’язане майже детективній пригоді: понад чверть століття минуло від смерті Джойса, коли відомий американський джосознавець Річард Еллман перекупив цей шедевр у якогось колекціонера — європейця, котрий не захотів назвати своє ім’я. Сталося це 1968 року. Цей невеличкий твір цікавий з багатьох точок зору. Передусім, він стоїть на межі творчості Джойса-реаліста і Джойса-модерніста, а така «прикордонність» цікава вже сама по собі. До того ж, сам Джойс у зрілому віці, після невдалого твору «Поминки за Фіннеганом» (який він з гіркою іронією називав «поминками за Джойсом»), якось зізнався, що хотів би ще написати таку ж елегантну річ, як «Джакомо»…

А отже він сам її досить високо цінував. І, насамкінець, саме у цьому творі автор апробував багато композиційних елементів різного рівня, які знаходимо у його пізніших модернових творах. У «Джакомо» автор з непідробною принадною самоіронією відтворив цікавий момент свого життя: коли він, зрілий вже мужчина, закохався у свою ученицю, молоду італійську і єврейку Амалію Поппер, що брала в нього уроки англійської. Іронізуючи над великою різницею у віці, він жартома називає ліричного героя есе — Джакомо (натякаючи на ім’я знаменитого «серцеїда» Казанови). Але ж не можна забувати й того, що події розгортаються переважно в Італії, де англійському імені «Джеймс» є італійський відповідник — «Джакомо», а відтак Джойс у Італії — таки Джакомо… Цей дрібний епізод приватного життя письменника зробив твір визнаним шедевром всесвітньої літератури передусім тому, що написаний у творчійманері (творчим методом) «потоку свідомості».

Крім Джойса до літератури «потоку свідомості» зверталися М. Пруст, Вірджинія Вульф. Данину йому віддали також письменники інших літературних уподобань: Е. Хемінгуей, В. Фолкнер, О. Хакслі та ін. Зокрема спадкоємцями творчих принципів літературири «потоку свідомості» себе оголошують представники французького «нового роману».


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Джойс: «Потік свідомості» та аналіз психології людини в його творчості