Добрий стосунок до коней Маяковського В. В

Били копита. Співали начебто: – Гриб. Грабуй. Труна. Грубий. – Вітром опиту, Льодом взута, Вулиця сковзала.

Кінь на круп Гримнулася, И відразу За зевакой зевака, Штани пришедшие Кузнецьким Клешить, Скупчилися, Сміх задзвенів і задзвякав: – Кінь упала! – Упав кінь! – Сміявся Кузнецький. Лише один я Голос свій не вмішував у виття йому.

Підійшов И бачу Ока кінські… Вулиця перекинулася, Тече по-своєму… Підійшов і бачу – За каплищей каплища По морді котиться, Ховається у вовні…

І якась загальна Звірина туга Хлюпаючи вилилася з мене И розпливлася в шелесті. , “Кінь, не треба. Кінь, слухайте – Чого ви думаєте, Що ви їх плоше? Дитинка, Всі ми трошки коня, Кожний з нас по-своєму кінь”.

Може бути, – Стара – И не мала потребу в няньці, Може бути, И думка їй моя здавалася пішов, Тільки Кінь Рвонулася, Устала на ноги, Ржанула И пішла. Хвостом помахувала. Руда дитина. Прийшла весела, Стала в стійло. І всі їй здавалося – Вона лоша, И коштувало жити, И працювати коштувало


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Добрий стосунок до коней Маяковського В. В