Добрий стосунок до коней Маяковського В. В

Били копита. Співали начебто: — Гриб. Грабуй. Труна. Грубий. — Вітром опиту, Льодом взута, Вулиця сковзала.

Кінь на круп Гримнулася, И відразу За зевакой зевака, Штани пришедшие Кузнецьким Клешить, Скупчилися, Сміх задзвенів і задзвякав: — Кінь упала! — Упав кінь! — Сміявся Кузнецький. Лише один я Голос свій не вмішував у виття йому.

Підійшов И бачу Ока кінські… Вулиця перекинулася, Тече по-своєму… Підійшов і бачу — За каплищей каплища По морді котиться, Ховається у вовні…

І якась загальна Звірина туга Хлюпаючи вилилася з мене И розпливлася в шелесті. , «Кінь, не треба. Кінь, слухайте — Чого ви думаєте, Що ви їх плоше? Дитинка, Всі ми трошки коня, Кожний з нас по-своєму кінь».

Може бути, — Стара — И не мала потребу в няньці, Може бути, И думка їй моя здавалася пішов, Тільки Кінь Рвонулася, Устала на ноги, Ржанула И пішла. Хвостом помахувала. Руда дитина. Прийшла весела, Стала в стійло. І всі їй здавалося — Вона лоша, И коштувало жити, И працювати коштувало


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Добрий стосунок до коней Маяковського В. В