До природи — по-господарськи

Здавна українці вважалися добрими господарями. Нічого зайвого не брали у матінки-природи. А якщо й повинні були брати щось для влаштування побуту, то використовували ощадливо.

Наприклад, соняшник давав людям не тільки олію. Використовувалися й стовбури. Попіл від спалених у печі стовбурів заливався окропом і настоювався три доби. Потім у цей розчин кидали розпечене каміння і брудну білизну. Ніч вона виварювалася, а ранком жінка дерев’яним пральником вибивала її на річці або ставку.

Широко використовувалася й солома. Новонародженій українській родині ставили одну хату на все життя. Дах вкривали житньою соломою, яка не потребувала заміни тридцять років, або очеретом, що не псувався піввіку. Подрібнену солому додавали до глини, обмазуючи нею хату та комори. Солому закладали й між двома тиночками, огороджуючи від вітру загін для овець. У діжах у кількох шарах соломи зберігали квашені яблука, а у клуні — свіжі.

Справжніми витворами народного мистецтва є плетені з соломи кошелі для зерна, сухофруктів, цибулі.

А чи замислювались ви над тим, чому двері й стелі в хатах невисокі? Це для того, щоб не марнувати тепло. У сінях з боку печі ставили комини чи димарі. Там селяни просушували вологий одяг, а в холодну пору тримали ягнят, поросят.

Господарське ставлення до природи — одна з найхарактерніших рис українців.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: До природи — по-господарськи