До французького шансоньє Ірванець Олександр

До французького шансоньє

Це є поезія найвища,

Це є найвища простота,

Коли передаються вірші,

Як поцілунки — з уст в уста.

Твої пісні легкі і світлі

(їх так сприймають слухачі),

Та пам’ятай — у цьому світі

Є свистуни і стукачі.

Ліричний герой питається у гітари, кому потрібна її душа.

Вдягайся модно, лайся модно,

Та час від часу пригадай,

Як слухав дзвона Квазімодо

В глухонімому Нотр-Дам.

Він припадав до дзвона тілом,

Він разом з ним літав, літав…

О, скільки тих, які хотіли

Тілами битися в тіла,

А язиками лізли в душі…

Я й сам колись таким грішив.

Пісні, мов кошенят задушених,

В зубах по вулицях носив.

Душа повільно прозоріла. По очах боляче вдарило прозріння.

Про що кричав?

Кому кричав?..

Є вуха, що немов корою,

Укриті суєтністю змін.

Хай серцем слухають і кров’ю,

Як Квазімодо слухав дзвін!..


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: До французького шансоньє Ірванець Олександр