“Дні Турбиних” – п’єса про інтелігенцію й революцію

В 1934 році у зв’язку з пятисотим спектаклем “Днів Турбиних”, друг М. Булгакова П. С. Попов писав: “Дні Турбиних” – одна з тих речей, які як – те вдвигаются у власне життя й стають епохою для самого себе”. Відчуття, виражене Поповим, чи випробували не всі люди, які мали щастя бачити спектакль, шедший у Художньому театрі з 1926 по 1941 рік

Провідною темою цього добутку стала доля інтелігенції в обстановці громадянської війни й загального здичавіння. Навколишньому хаосу тут, у цій п’єсі протиставлялося завзяте прагнення зберегти

нормальний побут, “бронзову лампу під абажуром”, “білизну скатертини”, “кремові штори”.

Зупинимося докладніше на героях цієї безсмертної п’єси. Сім’я Турбиних, типова інтелігентна сім’я військових, де старший брат – полковник, молодший – юнкер, сестра – замужем за полковником Тальбергом. І всі друзі – військові. Більша квартира, де є кімната – бібліотека, де за вечерею п’ють вино, де грають на роялі, і, подвипив, неструнко співають російський гімн, хоча вже рік, як пануючи ні, а в бога ніхто не вірить. У цей будинок завжди можна прийти. Тут вимиють і нагодують замерзлого

капітана Мишлаевского, що сварить на чому світло коштує, і німців, і Петлюру, і гетьмана. Тут не дуже зачудуються несподіваній появі “кузена з Житомира” Лариосика, і “дадуть притулок і зігріють його”. Це дружна сім’я, усі люблять один одного, але без сентиментальностей. Для вісімнадцятирічного Николки, що жадає битв, старший брат є високим авторитетом

Олексій Турбін, на наш теперішній погляд, дуже молодий: у тридцять років – уже полковник. За його плечима тільки що що закінчилася війна з Німеччиною, а на війні талановиті офіцери висуваються швидко. Він – розумник, що думає командир. Булгакову вдалося в його особі дати узагальнений образ саме російського офіцера, продовжуючи лінію толстовських, чеховських, купринских офіцерів. Особливо близький Турбін до Рощину з “Ходіння по борошнах”. Обоє вони – гарні, чесні, розумні люди, що хворіють за долю Росії. Вони служили Батьківщині й хочуть їй служити, але приходить такий момент, коли їм здається, що Росія гине, – і тоді нема рації в їхньому існуванні. У п’єсі дві сцени, коли Олексій Турбін проявляється як характер. Перша – у колі своїх друзів і близьких, за “кремовими шторами”, які не можуть укрити від війн і революцій. Турбін говорить про те, що його хвилює; незважаючи на “крамольность” мовлень, Турбін шкодує, що раніше не міг передбачати “що таке Петлюра?” Він говорить, що це “міф”, “туман”. У Росії, на думку Турбіна, дві сили: більшовики й колишні царські військові. Незабаром прийдуть більшовики, і Турбін схильний думати, що перемога буде за ними. У другій кульмінаційній сцені Турбін уже діє. Він командує. Турбін розпускає дивізіон, наказує всім зняти знаки відмінності й негайно зникнути по будинках. Турбін говорить гіркі речі: гетьман і його підручні бігли, кинувши армію напризволяще. Тепер уже когось захищати. І Турбін приймає важке рішення: він не хоче більше брати участь в “цьому балагані”, розуміє що подальше кровопролиття безглуздо. У його душі наростають біль і розпач. Але командирський дух у ньому сильний. “Не сміти!” – кричить він, коли один з офіцерів пропонує йому бігти до Денікіна на Дон. Турбін розуміє, що там та ж ” я орава”, що змушує офіцерів битися із власним народом. А коли народ переможе й “розколе голови” офіцерам, Денікін теж утече за кордон. Турбін не може зіштовхувати однієї російської людини з іншим. Висновок такий: білому руху кінець, народ не з ним, він проти нього. Але ж як часто в літературі й кіно зображували білогвардійців садистами, із хворобливою похилістю до лиходійств. Олексій Турбін, зажадавши, щоб усі зняли погони, сам залишається до кінця в дивізіоні. Микола, брат, вірно розуміє, що командир “смерті від ганьби чекає”. І командир дочекався її – він гине під кулями петлюрівців

Олексій Турбін – трагічний образ, цільний, вольовий, сильний, сміливий, гордий і гибнущий жертва обманів, зрадництва тих, за кого він боровся. Лад звалився й погубив багатьох з тих, хто йому служив. Але гинучи, Турбін зрозумів, що був обманутий, що сила в тих, хто з народом. Булгаков мав більше історичне чуття й вірно розумів розміщення сил. Довго не могли простити Булгакову його любові до своїх героїв

В останній дії Мишлаевский кричать: “Більшовики?.. Чудово! Мені набридло зображувати гній в ополонці… Нехай мобілізують. По вкрай мері буду знати, що я буду служити в російської армії. Народ не з нами. Народ проти нас”. Грубуватий, громкоголосний, але чесний і прямій, гарний товариш і гарний солдат, капітан Мишлаевский продовжує в літературі відомий тип російського військового – від Дениса Давидова до наших днів, але він показаний у новій небувалій ще війні – цивільної. Він продовжує й закінчує думка старшого Турбіна про кінець, загибель білого руху, думка, важливу, провідну впьесе.

У будинку є “пацюк, що біжить із корабля”, – полковник Тальберг. Він спочатку лякається, бреше про “відрядження” у Берлін, потім про відрядження на Дон, дає лицемірні обіцянки дружині, за яких треба боягузлива втеча

Ми так звикли до назви “Дні Турбиних”, що не замислюємося над тим, чому так названа п’єса. Слово “Дні” означає час, ті лічені дні, у які вирішувалася доля Турбиних, усього укладу життя цієї російської інтелігентної сім’ї. Це був кінець, але не обірване, погублене знищене життя, а перехід до нового існування в нових революційних умовах, початок життя й роботи з більшовиками. Такі, як Мишлаевский будуть добре служити й у Червоній Армії, співак Шервинский знайде вдячну аудиторію, а Николка, напевно, буде вчитися. Фінал п’єси звучить мажорно. Нам хочеться вірити, що всі прекрасні герої булгаковської п’єси дійсно стануть щасливими, що мине їхня доля багатьох інтелігентів страшних 30 – 40 – 50 – х років нашого непростого століття.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Дні Турбиних” – п’єса про інтелігенцію й революцію