Цап Фабіян

Цап вважався власністю філософа, хоча й траплялися моменти, коли філософ був недалекий від того, щоб себе вважати власністю цапа. Вперше цей парадокс виник ще тоді, як вели того красеня до нашого Вавилона на звичайному прядив’яному мотузку. Схоже було на те, що цап вів чоловіка, хоч мало було б бути все навпаки.

Але ще до портрета Фабіяна-цапа. Якщо борода надавала цапові певного елементу мудрості, то роги-паничі були ознакою його незміряної сили й хоробрості. Роговиця на них прозора, перламутрова, на вічно молодих кінчиках просвічувалася наскрізь, мов зелена слива венгерка. Не дивно, що ніхто не смів займати його, коли він шпацирував обідньої, пори до ставу, на водопій, або ж у. надвечір’я виходив до вітряків зустрічати вавилонську череду, яку очолював і граціозно вів до преславного Вавилона.

Цап знав усі вавилонські дворики до найменших подробиць, їх здатність до оборони, на що не можна було не зважати, якщо цапові в ім’я свого існування доводилося пускатися на крайнощі, ризикуючи іноді самим життям, ціна якого у хвилини голодного відчаю зводилась нанівець, а свободу проклинав він, як вигадку ситих істот. Скажімо, у дворику Матвія Гусака, чоловіка маєтного, цап полюбляв викрадати з чавунів варену картоплю, яку щоранку виставляли остуджувати для свиней. Не так йому смакувала сама картопля, як сіль на ній і пара картопляна млосно-солодка. Свині в сажах вили несамовито, божеволіли, зачувши запах картопляної пари та бачачи, як розкошує в ній старий знайомий, але Фабіян не зважав на них, він. глух та сліп у такі хвилини. Кінчалося ж тим, що Гусак чи Гусачка захоплювали Фабіяна зненацька біля чавунів і катували його нещадно. Він клявся собі більше ніколи не заглядати до цього подвір’я, але ж не міг без солоного, і ноги самі приносили його на чергову катівню, котрої він уникав через раз і лише інколи — рідше. У хвилини смертельної небезпеки цап розвивав швидкість залежно від того, яким предметом озброювались його гонителі. (За В. Земляком)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Цап Фабіян