Акорди богатирської героїки в романі «Вир»

Вершиною творчості Григорія Тютюнника є роман «Вир» – широке епічне полотно про народ, про звичайні, буденні і водночас героїчні людські долі напередодні та в роки війни, про важкі дороги до щастя. У романі немає такого персонажа, який би в усьому був ідеальним. Але всі мають у собі щось величне, позначене рисами парадно-богатирської героїки.

Згадаймо, якими постають перед читачем старий Інокентій Гамалія та його син Оксен. Вони – «з діда-прадіда перебійні». Змолоду Інокентій пополамав ребра парубкам; немало погуляв за свого парубоцтва

й Оксен: «Йде бісів парубок, як намальований, м’язи гак і грають, як на молодому барсові, очі так і киплять парубочою відчайдушністю.» Проте трапилося й Оксенові одного разу скуштувати шквореня, і хто знає, чим би закінчилися його походеньки, якби не хутірська дівчина Олена.

Одружився «бісів парубок» зі своєю рятівницею супроти волі батька і зажив іншим житіям. Але справжні зміни в його розбишацькому характері сталися пізніше, коли повернувся він з військової служби бувалим воїном і коли доручили Оксенові головування в троянівській артілі. Багато прикрощів випало в ті роки на долю Оксена, але отой дух богатирства,

взятий від предків, від роздолля рідних степів, не покидав його навіть за найтяжчих обставин.

Крутого норову, Інокентій не мирився з сином усе життя: не міг простити йому давнього непослуху. Та коли настала година воєнного лихоліття, батько й син робили одну справу – боролися проти ворога. Оксен, командир партизанського загону «Іскра», наганяв жах на фашистів по всій окрузі, а сивий і величний, як пророк, Інокентій поширював серед людей свої «молитви» – прокляття ворогам, відроджуючи давні традиції кобзарів.

Роман закінчується трагічно. Іскрівський партизанський загін після успішної чергової операції опинивсь у ворожому кільці. В останньому бою всі загинули як герої, а невдовзі фашистські запроданці стратили й Оксенового батька. Коли його вели на смерть, усі люди «низько кланялися йому з-за тинів, а жінки мерли серцем, бо не хотілося їм, щоб умирав отакий геройський дід».

Але і в тій трагедійності звучать сильні і мужні акорди богатирської героїки. Оксен свій останній постріл зробив уже після смерті, від конвульсивного поруху прикипілого до курка пальця. А сприйметься він як жест-символ, як прощальний салют нескорених, посланий з вічності у вічність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Акорди богатирської героїки в романі «Вир»